Вот они, неизвестные ранее миллионам любителей творчества Дмытра Павлычко, строки этого великого поэта, написанные, что называется, кровью сердца:
Танцюють хлопці і дівчата
У хвилях співів і музик.
Звільнила сонячні Карпати
Червона Армія навік.
Минули горе й небезпеки,
Розбито тьми криваву гать,
І вільно й радісно смереки
Під сонцем Сталіна шумлять.
Хай праці дзвін бадьоро лине
Лунає з міста до села,
Щоб наша славна Україна
В віках, як рожа, розцвіла.
Танцюйте ж, хлопці і дівчата,
У хвилях співів і музик,
Звільнила сонячні Карпати
Червона Армія навік.
Все таки не зря после обретения независимости Украины, расцветшей, как рожа, под солнцем Сталина, этому великому мастеру поэтического слова было присвоено звание Героя Украины. Ведь творчество Дмытра Павлычко пронизано его бесконечной любовью к Ленину, Сталину, Москве, русским братьям и ненавистью к украинским националистам, их флагу, цвета которого этот верный сын Коммунистической партии и настоящий советский патриот именовал желто-синим гноем. Особое место в творчестве классика современной украинской литературы занимают многочисленные стихи о кровавых палачах-бандеровцах, влиянии мерзопакостной католической церкви на формировании мировоззрения этих убийц мирных жителей, происках империалистической Америки, пригревшей фашистских военных преступников из ОУН-УПА с их обагренным кровью невинных жертв тризубом, обреченным украинским народом на вечное проклятие.
Сегодня Герой Украины Павлычко очень любит выступать перед молодежью, в том числе - крайне радикальных националистических взглядов, вроде исповедуемых "Свободой", что дает мне как ученому основание утверждать: Дмытро Павлычко просто обязан стать дважды Героем Украины.
Полагаю, что присуждение мне Нобелевской премии будет не слишком большой наградой за проделанные титанический труд, сохранивший для всемирной литературы доселе нигде неопубликованное стихотворение выдающегося поэта современности.
Более того, это стихотворение, являющееся вершиной творчества выдающегося поэта, гордости Украины, нацианал-патриета, страстного ненавистника Москвы, ярого противника русских оккупантов и их языка, певца бандеровской славы и примерного христианина Дмытра Павлычко, должно войти в школьные учебники наряду с его иными стихами.
Тем более, что только время определяет: какие поэтические произведения являются классическими, а какие вообще не являются произведениями. Стихи Дмытра Павлычко выдержали самую жесткую проверку - поверку временем, после чего ему и было присвоено звания Героя Украины лишь в наши дни. Потому ниже публикую крохотную подборку выдержек из давно признанных классикой произведений светоча ее современной литературы, патриотическое творчество которого изучалось в украинских школах во времена тоталитарного режима, который ныне яростно обличает этот яркий пример для молодежи беззаветному служению родине, Герой Украины, живой классик Дмытро Павлычко.
Тож не вдалось огидливим ізгоям
Вас отруїти жовто-синім гноєм...
Під Нью-Йорком
табори військові
Синьо-жовті мають
прапори.
Як убити, з кров'ю,
чи без крові,
вишкіл там ведуть
професори.
Всі вони, майстри
удару в спину,
вішальники, гангстери, збуї,
в боротьбі за "вільну Україну"
пропонують методи свої...
Боже мій, а хто це
їхні учні,
Хто вони, ці блідні
юнаки?
Чи вдихнули в них слова гадючні
кравціви, стецьки,
маланюки?
Повзають вони, як хроби в глині,
Подвиги замовчують сумні -
Той дітей катрупив на Волині,
Ну а той відзначився в Сонгмі...
Дітваки діаспори
гнилої,
Вислухайте поклики мої:
Ваші вчителі--то не герої,
а звичайні вбивці й шахраї...
Виплюйте бандерівську
блекоту,
Вимийте зі свого тіла їдь,
Не служіть ні гунові, ні готу,
А самі собі ви послужіть.
І ще ніхто так не любив Москву,
Як я люблю за зореносну вроду,
За все, що маю я, за все, чим я живу, —
За волю українського народу.
Я слышу свист транзисторного змия,
Хрип смерти, крик фальшивого родства…
Но хорошо, что в мире есть Москва,
Что не умру от лжи и от тоски я!
Вдруг – свет Москвы!
Все упыри –
В могилы!
В её призывах обретая силы,
Брат брату руку на плечо кладёт.
Сонце сходило, як жар, багряне
Мов нагріте від вогню боїв,
І на Схід дивились галичани,
На Москву дививсь в надії Львів.
Кров'ю галицька земля полита,
Вся-неначе згарище одно;
А у львівського митрополита
гості п'ють за фюрера вино.
А що перший з них-то із гестапо.
У кашкеті з черепом сатрап,
А що другий-то слуга від папи,
А що третій-то з тризубом раб.
Глухо стукнулись важкі бокали,
Піднялися вгору, повні вщерть.
За народне горе випивали
Разом єзуїт, бандит і смерть....
Засівайся, добра земле,
Від Карпат до Краснодону.
Світлом Ленінської мислі,
Словом нового Закону.
З народом руським ми єдині,
Нас віра, мова, кров єдна,
То ж воля всіх тобі одна, —
Із ним злучитися однині.
Я біля серця ношу пісні,
В самому серці мого єстества –
Леніна думи ясні,
Леніна мудрі слова.
Слів не дали мені солов’ї,
Сонця в неволі не бачив я.
Партія – очі мої,
Партія – мова моя!
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Мені всміхнулась доля люба
У сяєві Кремлівських зір.
Планету, наче серце лейкемія,
Злоба спалила б давня і нова.
Але з Кремля розлившись, як трава,
Світ обіймає миротворча дія.
До комунізму стрімкі плаї
Йде Україна – зоря моя.
Партія – серце її,
Ум її – партія!
На Волині, у Дермані сталося:
Із землі просочилася кров!
Вороння ненаситне зліталося
До смутних нерозквітлих дібров.
Та здавалось мені, що не ворони,
А бандерівські хижі кати...
Когда-то один мыслитель сказал, что страна, нуждающаяся в героях - несчастна. Имея таких, да еще с большой буквы, Героев, как Павлычко, Украина просто обязана постоянно пребывать в состоянии повального счастья.
